Хто програє інформаційну війну?
Колумністи

Хто програє інформаційну війну?

Дмитро Вовнянко
Опубліковано
14 травня 2018

Знаєте, мене вже порядно дістали просторікування про те, що Україна ніби повсякчас програє інформаційну війну.

JPEG - 26.9 кб

Знаєте, мене вже порядно дістали просторікування про те, що Україна ніби повсякчас програє інформаційну війну. З дуже простої причини – в протистоянні демократичної країни з авторитарною за однакових економік, демократична країна інформаційну війну програє за визначенням. Приклад – в нацистській Німеччині за прослуховування британського радіо садили у концтабір.

У демократичні Британії за прослуховування передач лорда Хау-Хау (з Німеччини) не робили нічого. Пересічний британець слухати міг кого хотів – і цим активно користувалася радянська розвідка яка регулярно закидала в інформпростір Заходу різноманітні фейки збільшуючи масу «корисних ідіотів». І де тепер Британія, а де совок?

Давайте розберемося. Що таке «перемога в інформаційній війні»? Перше, що малює нам свідомість – ситуація коли в ефірі звучать лише «правильні» новини і лише їх чує пересічний громадянин, а будь-яка новина «неправильна» зразу здобуває рішуче спростування. Так? Тоді вітаю – я вже жив у такій країні, де всі новини були виключно «правильні», а «неправильні» почути можна було лише з іноземного радіо.

СРСР країна та називалася – повернення в неї я чомусь не хочу категорично. Віщую заперечення «ні, мовляв, в совку інакомислення давилося наглухо, а можна ж так, аби альтернативні думки висловлювали, але «правильної» інформації було більше». Так? Знову таки вітаю, прямо через кордон від нас на схід існує країна де живе саме такий ідеал – Росія називається. Там крім «КисельовТБ» теж існують «Дождь» та «Ехо Москви». Здається, саме аби не стати РФ, ми зараз на Донбасі воюємо.

«То що ж, - запитаєте ви, - лишати все як зараз?» Так шановні. Отак все й лишати.

Якщо ви всерйоз хочете задавити інформацією російські новини, грошей на своє ТБ, радіо та видання треба витрачати мінімум – не менше за них, а грошей стільки наша держава не має. У нас ЗМІ – приватні підприємства, які мають своїх власників. І підприємства ті далеко не прибуткові, бо новини наші читачі і глядачі вже звикли отримувати на шару, платити вони за них не хочуть. А на шару вони отримують те за що платить власник видання.

Примусити власника видання подавати правильні новини, в умовах демократії нереально – він відіб’ється від держави по суду. І нарешті, саме існування цих ЗМІ що належать різним власникам – головна запорука того, що у нас досі крива-коса, але демократія і що ми не знаємо до останнього результатів виборів. Бо українська політика – це змагання політичних груп, на відміну від Росії, де політичні групи існують всередині одної партії – путінської «Єдиної Росії».

Вибір небагатий. Або – терпіти стан речей такий як ми маємо, або – вертатися до совка і сучасної РФ. Третього не дано.

До цього. Як на мене пересічна особа сильно переоцінює вплив ЗМІ на маси людей. Часто доводиться чути думку «сепаратисти на Донбасі і в Криму з’явилися тому що ці регіони перебували під впливом російських ЗМІ». Я з цією тезою не згоден категорично. Я виріс на Сході України у вщент зросійщеному місті. Я жив поруч з прото-колорадами, читав ті самі книжки, чув ті самі доводи.

Питання – чому колорадом за таких умов не став я? А ті 2000 запорожців які в 14-му прийшли показати їхнє місце під міськвиконкомом 200 ватанам?

А ті хлопці і дівчата з Дніпра, Харкова, Одеси, а зрештою – з Донецька та Криму які служать у ЗСУ та волонтерять? На нас на всіх російське ТБ чомусь не діє.

Чому? Бо, очевидно, крім преси, існують ще батьківське виховання, спілкування з родичами та друзями, тощо – і вони формують світогляд людини не менше ніж ЗМІ. Сепари стали такими не тому, що наслухалися російського ТБ, а тому що вони виросли в сім’ях і в колі людей для яких Росія – велика країна, Третій Рим і далі по тексту колорадських агіток.

На моїх очах в одній частині на фронті хлопці телевізор переключили з рідних «плюсів» та «24-го» на сепарське ТБ – боєздатність частини від того тільки підросла. Чому? Дослівно: «З сепар-ТБ поржати можна, а наші канали подивишся – то жити не хочеться».

Звісно інформаційну політику проводити треба – і чим більше тим краще. Але й кидати бюджет країни на одні лише гарні новини про Україну – марно. Швидше навпаки, нинішній стан речей привчає людей критично сприймати будь-яку інформацію і абсолютно не вірити нічому. І це – одна з причин чому у 14-му українці масово російській пропаганді (і відвертій – і прихованій) не повірили.

І до речі, почитайте російських публіцистів – вони як раз вважають, що це ми ведемо успішну інформаційну війну, а вони її постійно програють. Чому? Бо люди, які колись були громадянами СРСР нині жити з росіянами в одній країні категорично не хочуть. Бо чимало українців розірвали стосунки з російськими родичами – але лишилися вірні Україні. Бо, нарешті, фронт проходить не по околицях Львова, а по околицях Донецька.

Посилання на сторінку автора статті - Дмитро Вовнянко

Подписывайтесь на наши каналы
в Телеграм https://t.me/coolyanews
Твиттере https://twitter.com/coolyanews
и наше сообщество в Гугл+ https://plus.google.com/communities/115502899737654712166

Інші матеріали автора
Рок-кухарка для України
Що сталося в 2014 році під Зеленопіллям?
Навіщо Тимошенко збиралася їхати в окупований Донецьк в 2014 році?
Хто програє інформаційну війну?
Онищенко топить Тимошенко?